епривабливих.
   Третій етап (розвиток поняття про себе). Наприклад, людина може соромитися того, що вона «товста». Дзеркальна самість є суб'єктивним утворенням, яке не обов'язково відповідає дійсності. Людина може помилятися щодо того, як її сприймають інші. Водночас залежність формування самості від взаємодії з іншими людьми не означає, що наше розуміння самих себе радикально змінюється щоразу, коли ми беремо до уваги нову особу або нову ситуацію.
   Соціологи розрізнюють «самість-поняття» ( себе-поняття) та «самість-образ» (себе-образ).
   «Самість-образ» - це ментальне (розумове) бачення індивідом самого себе, яке є порівняно тимчасовим, воно змінюється, коли індивід переходить від однієї ситуації до іншої. Саме тому «себе-образ» ще називають ситуативною самістю, або ситуативним «я».
   «Самість-поняття» - це усвідомлення себе крізь час - «справжнє я», або «я сам, яким я насправді є».
   Відображення «себе-образів» у пам'яті - перелік позитивних і негативних ситуативних самостей - зазвичай акумулюється в часі та робить свій внесок у побудову щодо стабільного «себе-поняття».
   Концепція Джорджа Герберта Міда. Подальшу розробку концепція Чарльза Хортона Кулі дістала в працях Джорджа Герберта Міда (1863-1931), який зробив до неї досить вагомий внесок.
   З погляду Міда, є два аспекти людської самості: «я» - суб'єктний аспект та «мене» або об'єктний аспект. Наприклад, обмірковуючи, чи поскаржитися викладачеві на надто велике та складне завдання, студент може сказати собі: «Якщо я поскаржуся, викладач вважатиме мене ледачим і безпорадним. Краще я цього не робитиму». В цьому прикладі студент уявляє собі ставлення викладача. Роблячи це, студент розумово сприймає роль викладача та дивиться на себе як на об'єкт «мене». Водночас він виступає як суб'єкт, або «я», який вирішує, що краще не скаржитися. Використання займенників «я» та «мене»

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>