а очікування (експектації) є для особи зовнішніми й вона їх виконує, щоб запобігти покаранню або отримати винагороду.
   Другий рівень - конвенційний - є типовим для більшості підлітків і дорослих. На цьому рівні правила навколишнього суспільства стають компонентами особистості. Людина підпорядковується соціальним правилам, щоб дістати схвалення інших людей, оскільки вважає своїм «обов'язком» підпорядковуватися соціальним нормам.
   Третього рівня - постконвенційного - досягає, за даними Кольберга, менш ніж 5 відсотків американців. На цьому рівні людина розрізняє свої погляди та правила й очікування інших людей. І замість того, щоб сліпо сприймати правила суспільства, вона дотримується узагальнених моральних принципів, якими керується у своїй поведінці. Виходячи з таких принципів, людина оцінює конкретні закони суспільства як справедливі, обґрунтовані чи несправедливі, необґрунтовані. Ці етичні принципи можуть містити такі абстрактні поняття, як людська рівність, те, що називають «золотим правилом поведінки» («Не чинити іншому того, чого не бажаєш, щоб чинили тобі»), як повага до гідності кожної людської істоти.
   Самість. Як відомо, малі діти розмовляють із ляльками, стільцями, деревами та безліччю інших речей і позначають їх знаками, надаючи їм ім'я. Але важливіше те, що на якомусь етапі вони навчаються застосовувати знаки для позначення і самих себе, називаючи себе ім'ям, як називають їх інші люди; дитина тим самим створює в своїй свідомості особливий об'єкт своїх ставлень - самість.
   Самість - це індивідуально усвідомлене переживання людиною своєї особистої ідентичності, що є окремою від усіх інших людей і речей. Інакше кажучи, самість - це усвідомлене людиною своє «я», уявлення, яке ви маєте про себе як окрему істоту, здатну думати, відчувати й діяти.
   В українській мові люди визначають існування самості, коли вживають

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>