го порядку, убезпеченого від злочинності й корупції? Вони зводяться, з одного боку, до «діячів» тіньової економіки, карних злочинців, а з іншого, - до нечисленних екстремістськи налаштованих груп, у тому числі й націоналістичного спрямування. І тих, і інших до прихильників реформ віднести, звичайно, не можна. Та й до консервативних сил, що скептично ставляться до подій, які відбуваються, вони також, мабуть, не належать.
   Насправді серед найширших верств населення лунає постійна вимога - зміцнити організованість і порядок, забезпечити стабільність і надійність повсякденних умов буття, захистити від економічного безладу, насильства, обману, принижень гідності особистості. Це природний прояв процесів демократизації, зростання політичної, моральної і правової свідомості людей. Зрозуміло, що виконання такої вимоги тісно пов'язано з установленням чітких рамок поведінки, в тому числі й заборон і відповідальності.
   Особливість ситуації полягає в тому, що розподіл між прогресивними та консервативними силами в цьому випадку визначається не самим по собі прагненням до порядку, а проходить усередині цієї позиції і залежить від того, якими методами обидві сторони мають намір цю мету здійснити. Та й розуміння самого поняття «порядку» різне, якщо не протилежне. Вибір тут, взагалі ж досить ясний: або будувати правову державу, або державу з командно-адміністративною системою. Іноді виражаються навіть ясніше: «Потрібна сильна рука». Це, як відомо, означає: закони можна відкласти.
   Юридичні відомства, включаючи ті, що готують законопроекти, ще не повною мірою усвідомили цю альтернативу й пов'язану з нею небезпеку - підірвати процес демократизації, скотитися до порушень законності минулих років, а тим самим - зупинити й демократичні процеси. Інакше не було б прагнення ухвалювати нормативні, особливо відомчі, акти з питань, що припускають

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>