забезпечує потрібну соціалізацію особистості. Якщо цього немає, то мети покарання досягають рідко. У ході досліджень виявлено, що після відбування одного року позбавлення волі припинили підтримувати зв'язок зі своїми колишніми трудовими колективами 86 % засуджених, а після трьох років - 97 %. У таких осіб рецидив виявився згодом значно вищим, ніж у засуджених, які зберегли колишні зв'язки. Подібну ж негативну роль відіграє і розрив стосунків із родиною. Дослідження показало, що з кількості засуджених, які розірвали шлюб під час відбування покарання, вчинили нові злочини 24 %, а з тих, хто підтримував нормальні стосунки з родиною, - лише 7 %.
   Деякі види покарань, що ще є в кримінальному кодексі, майже позбавлені виховних основ, їх роль у виправленні засуджених є надто незначною. До таких видів належить, наприклад, заслання. Рецидив після його застосування складає близько 25 %, що майже втричі перевищує рівень рецидиву після відбування виправних робіт. Автори, які вивчали цю міру покарання, зазначають про її дуже слабкий виховний потенціал. Не випадково й судді застосовують заслання вкрай рідко: особи, яким заслання призначалося як основне чи додаткове покарання, складають всього 0,2 % від загальної кількості засуджених.
   Ці приклади ще раз підтверджують, що зміст примусового впливу права полягає не в тому, щоб позбавити правопорушника тих чи інших благ, а щоб використати суворі засоби для його виправлення і перевиховання. І лише тією мірою, якою застосовувані засоби здатні сприяти процесові виправлення, вони можуть бути ефективними.
   Останнім часом почали знову лунати думки про потребу посилення репресій, підвищення санкцій. Мотивують це головним чином зростанням злочинності.
   Насамперед задамо собі запитання: чи є в нашому сучасному суспільстві соціальні групи, взагалі не зацікавлені в установленні міцного суспільного

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>