, забезпечується повніша й надійніша реалізація вихідної юридичної норми (принаймні така ідеальна мета правозастосовних проміжних дій), а з іншого - виникають різні перешкоди у виконанні вимог норми (в усякому разі, така правозастосовна практика).
   Не можна не враховувати також особливостей різних галузей права. Соціологія правореалізації, як і будь-якого іншого соціального процесу, цілком конкретна: в цій галузі знань вивчають не теоретичну модель усіх уявних подій, а реальну життєву практику. А вона різна: чи йдеться, наприклад, про застосування Закону про державне підприємство (об'єднання), чи законодавства про охорону природи, цивільного чи кримінального законодавства, чи норм матеріального або процесуального права.
   Вихідний пункт реалізації права - наявність норми, розрахованої на застосування певної ситуації для досягнення соціальних цілей. При цьому не можна не розрізняти мету, яку переслідуюють держава і суспільство при конструюванні цієї правової норми, та мету, якої прагне досягти суб'єкт (громадянин, організація, посадова особа). Обидві ці мети збігаються лише в ідеальному випадку. Ступінь досягнення під час реалізації норми тих цілей, що були поставлені при її створенні, є показником ефективності дії норми. Свого часу було висунуто положення, що «поняття ефективності правових норм може визначатися як співвідношення між фактичним результатом їх дії і соціальними цілями, для досягнення яких ці норми було прийнято». Це конструктивне положення.
   Чи сприяє реалізація зазначених норм досягненню цих цілей? Адже не можна вважати інтереси конкретної особистості чимось другорядним і, тим більше, припускати їхній повний збіг із загальнодержавними інтересами. Вони можуть не збігатися і навіть суперечити одне одному, якщо, наприклад, суб'єкт вступає в конфлікт із законом.
   Так чи інакше, якщо вивчати ступінь досягнення

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>