ітей.
   Сімейний кодекс 1926 р. провів повне урівняння позашлюбних дітей зі шлюбними, досить детально регламентуючи порядок встановлення батьківства щодо позашлюбних дітей.
   Безспірним (до оскарження по суду) доказом батьківства був запис в книгах РАГСу або наступне визнання батьківства, а у разі відсутності цього матері дитини надавалося право зареєструвати свою вагітність, а потім батьківство в РАГСІ.
   У випадках подання матір'ю такої заяви, РАГС повідомляв гаданого батька дитини про надходження заяви і зобов'язував його в місячний строк повідомити про своє ставлення до заяви. Якщо відповіді протягом місяця не поступало, особа, названа батьком, записувалася таким у книгах РАГСу. Разом з тим, особа, що була записана батьком, вправі протягом року порушити справу в суді про неправильність запису.
   Якщо ж у судовому порядку встановлювалося, що в період зачаття дитини мати мала зв'язки з кількома особами, батьком дитини суд визнавав одного з них, покладаючи на всіх інших солідарну відповідальність по аліментному зобов'язанню.
   Вирішуючи питання про аліментні зобов'язання батьків і дітей, Кодекс не вважав їх абсолютними, даючи суду у виняткових випадках право звільняти батьків від аліментування дітей, рівно ж як і дітей від аліментування батьків.
   Кодекс 1926 р. УРСР, а також Кодекси РРФСР, БРСР і деякі інші поряд з зареєстрованим шлюбом визнавали також й так званий фактичний шлюб, тобто не оформлений в органах РАГСу. Правда, визнання таких фактичних шлюбів могло бути здійснене тільки через суд, де необхідно було довести наявність фактичного шлюбу. Тому, якщо між фактичним подружжям виникали якісь суперечки (щодо майна або аліментів), то суд, перш ніж розв'язати ці суперечки, повинен був у кожному конкретному випадку встановити, тобто визнати наявність шлюбних зв'язків.
   Причому фактичним шлюбом визнавались

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-168 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>