увався її виконати, подальший розгляд справи припинявся. В разі його незгоди, претор просив свідків засвідчити зроблені сторонами заяви і передавав справу на розгляд судді. Доцільність такого поділу, а також цілі, які він ставив, установити важко, однак впродовж сторіч це був ordo iudicorum privatorum, тобто нормальний встановлений порядок розгляду цивільних справ.
   Сторонам не заборонялося давати відвід пропонованому судді, або самим пропонувати претору власну погоджену кандидатуру. Крім суддів, що призначалися претором, існували ще й т. зв. арбітри . У стародавній період вони вирішували - на свій розсуд - конфлікти між сусідами і родичами. В більш пізній час арбітри -це судді, які могли розглядати справи на власний розсуд (arbitruim), без втручання магістрата; називався арбітр і зазвичай призначався в тих спорах, де йшлося про надання оцінки, встановлення меж, розділ майна.
   Спеціальні рекуператорні, тобто колегіальні (у складі 3, 5 чи 7 суддів) суди розглядали цивільні спори громадян з перегрінами, а також питання про шкоду, заподіяну міжнародними договорами, і питання про статус свободи. Членів рекуператорних судів, як і звичайних суддів, призначали претори. Такі суди користувалися особливими повноваженнями: правом здійснювати правосуддя в т. зв. неурочні дні; право застосовувати кримінальні покарання, якщо слухання цивільної справи виявляло кримінальний момент (наприклад, підкуп свідка тощо) і т. ін. Для розгляду найважливіших справ, які могли мати прецедентний характер в галузі права власності та права спадкування, збиралася надзвичайна судова колегія з 105 чол. (по 3 чол. від триби) та її секції.
   Уже в період Республіки утверджуються деякі загальні правила цивільного процесу. Визнається, що ніхто не може бути суддею у власній справі. Audiatur et altera pas - слід вислухати й іншу сторону. Cum sunt partium

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>