а новонароджених. Під заборону було поставлене право викидати новонароджених дітей. Нарешті, за підвладними дітьми було визнане право звертатися до магістрату extra ordinem зі скаргами на pater familias, а також право вимагати аліментів.
   Один з імператорських указів II ст. н. е. передбачав, що владні структури держави можуть у певних випадках примушувати батьків звільняти дітей від patria potestas. Усе більшу роль у відносинах батьків і дітей відігравала громадська думка.
  
   Сенека наводить два приклади, що стосуються епохи Августа. Римський вершник Трихон засік до смерті свого сина і ледь не став жертвою самосуду римського натовпу — «не лише синів, але й батьків», з чиїх рук був вирваний тільки імператорським втручанням. Навпаки, якийсь Тарій, що осудив свого сина, «упійманого на задумі батьковбивства», не викликав нічиїх нарікань — домашнім судом винний був засуджений до «висилки з Риму та з батьківських очей», причому з призначенням йому річного утримання.
  
   Та лише в період Імперії синоубивство було прирівняне до звичайного убивства. Навпаки, батьковбивство вважалося особливо тяжким злочином, винних у якому топили в мішках.
   У майновому аспекті панував принцип безроздільної влади батька над усім майном, придбаним його дітьми. За Августа було визнано, що майно, набуте воїном у поході (т. зв. peculium castrense), є його власністю — див. D. 29.1.1; Inst. II. 12. Але, якщо солдат, наприклад, отримував спадщину від якоїсь приватної особи, вона, як і спадщина, залишена рабу, належала pater familias. Цьому було своє пояснення. За Ульпіаном, не міг хотіти (velle) чи не хотіти (nolle) той, хто підкоряється волі батька чи пана (D. 50.17.4), а воля, намір вважати річ своєю була необхідним елементом інституту володіння і власності. При Траяні було встановлено, що батько не має права на «табірне майно» (peculium castrense)

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>