ний батьком в односторонньому порядку (таке звільнення називалося еманципацією), був зобов'язаний своєму колишньому pater familias половиною власного майна.
  
   3 досить давніх часів становище «сина сімейства» (підвладного батьківській владі) в справах публічних прирівнювалося до становища pater familias - він міг займати будь-які посади (D. 1. 6. 9). Тут, зрозуміло, виникало питання про співвідношення imperium сина з patria potestas його батька. Хрестоматійною стала історія, коли син Фабія Кунктатора, будучи консулом, наказав спішитися з коня своєму іменитому батьку, який на той час був уже «лише» проконсулом. Юристи вирішували цю дилему таким чином: «В приватних справах (in privatis negotis) батько може мати суддею сина або син - батька, адже бути суддею - обов 'язок суспільний (manus publicus)» (D. 5. 1. 77-78). У деяких майнових справах «син сімейства, що править магістратуру, може примушувати свого батька, в чій владі він перебуває» (D. 36. 1. 13. 5).
  
   За життя pater familas еманципація могла відбуватися проти його волі лише у випадку набуття його сином звання flamen dialis (одне з вищих жрецьких звань), дочкою - весталки. У пізніші імператорські часи батьківську владу припиняло набуття сином звання консула, praefectus urbi, magister militum або єпископа. Але батько міг і сам покласти край своїй владі над сином чи дочкою шляхом еманципації.
   Як правило, еманципація відбувалася з метою надання сину можливості перейти у стан сенаторів (поповнення складу сенаторів відбувалося за рахунок осіб, які відмінно зарекомендували себе на вищих державних посадах — преторів, консулів, і обов'язково були особами sui iuris). Цікаво, що право дозволяло здійснювати манумі-сію (відпуск з-під влади) і при синові-магістраті: «Якщо син сімейства стає консулом або намісником, він може сам при собі (як при магістраті) бути відпущений

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>