наступниками,- як родичів, так і впливових воєначальників, на чию беззаперечну підтримку усиновитель міг надалі розраховувати. Тут ні вік усиновителя і усиновленого, ні різниця у віці, ні будь-які інші обставини до уваги не бралися. Таке усиновлення було ходом політичним і по суті належало до царини публічного права. Так, Нерон став імператором лише тому, що на 11 році життя був усиновлений Клавдієм. Цікаво, що Гай Калігула усиновив свого брата Тіберія в день його повноліття, аби зробити його т. зв. провідником юнацтва.
   Аррогація проходила публічно на народних зборах, учасниками яких не могли у принципі бути жінки чи неповнолітні (до 25 років). Різниця у віці усиновителя і усиновленого повинна була перевищувати 18 років. Зрозуміло, що усиновитель повинен був бути сам persona sui iuris. Після розгляду усіх обставин справи pontific mag-nificus пропонував народним зборам rogatio про усиновлення. Таким чином, кожний випадок усиновлення-арро-гації ставав iussus populi, тобто законом. У період Імперії усиновлення особи свого права могло відбуватися і приватним чином, але у будь-якому випадку - публічно. Воно завжди оформлювалося імператорським рескриптом.
   Адопція відбувалася шляхом занесення у судовий протокол (apud acta). Як правило, практикувався трикратний (для жінок - разовий) символічний продаж у рабство persona allieni iuris її домовладикою іншому. Не було жодних обмежень в усиновленні жінок та дітей.
   Деякі вказівки свідчать про те, що існував ще й третій різновид усиновлення: усиновлення в заповіті усиновителя (adoptio testamentaria), але чітких відомостей про нього немає.
   Припинення батьківської влади стосовно дітей, узаконених нащадків та усиновлених відбувалося або в результаті смерті батька, або в разі їх звільнення з-під батьківської влади. Фактично ж влада батька була пожиттє-вою. Навіть син, звільнений

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>