енням честі іп-famia каралися шлюб, укладений проти волі тих, під чиєю владою перебували члени новоутвореного подружжя, а також двоєженство та двоємужжя (D. 3. 2.1).
  
   Слід відзначити, що в шлюбі sine manu за нормами кві-ритського права дружина не є членом сім'ї батька своїх дітей, вона - агнатка своїх старих агнатів, за якими успадковує майно, які успадковують після неї, а також здійснюють над нею опіку у випадку смерті чоловіка (а не члени чоловікової родини, як можна було б сподіватися!). У преторський період матері було надано право на аліменти від дітей, дітям було заборонено висувати до матері позови, що передбачали infamia, притягати її до суду без дозволу магістрата. Нарешті сенатусконсульти II ст. н. е., а потім імператорські конституції встановили і послідовно розширили допущені претором права взаємного спадкування дітей і матері, яка перебувала з їх батьком у шлюбі sine manu. ГІДо стосується власне майнових відносин, то вже згадувалося, що при шлюбі cum manu майно дружини відразу ж переходило у власність чоловіка і у випадку розлучення продовжувало залишатися у цій власності. Падіння моралі, характерне для періоду пізньої Республіки, призвело до численних зловживань недобросовісних «женихів», з чим законодавство пробувало боротися. Претори, навіть у разі відсутності шлюбного контракту, надавали позовний захист вимогам колишньої дружини про повернення її приданого на основі принципу доброї совісті (bona fidei). В разі смерті чоловіка дружина завжди могла розраховувати на певну частку спільного майна.
   У шлюбі sine manu майно продовжувало залишатися у роздільній власності членів подружжя, але дружина могла передати чоловікові право управління своїм майном шляхом укладення договору доручення. Належне жінці в такому шлюбі майно називалося parapherna - з грецької дослівно «крім посагу». Воно включало в себе

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>