При шлюбі cum manu mariti дружина підпадала під владу чоловіка і перебувала на однаковому правовому становищі з його дітьми, filiae loco,- на становищі дочки. Поступово чоловік був позбавлений права убити дружину, продати її в кабалу тощо. Становище дружини до певної міри стимулювала суспільна думка - розправа чоловіка з нею без достатніх з точки зору римського громадянина підстав призводила до суспільного осуду. Як правило, ступінь покарання винної (наприклад, у перелюбі) дружини визначала рада, яка складалася з її когнатських родичів. У шлюбі cum manu усе майно дружини - як придане, так і набуте під час шлюбу (дарування, спадщина) - автоматично ставало власністю чоловіка. Своєрідною компенсацією для дружини служило те, що вона потрапляла у число спадкоємців по своєму чоловікові, а також - за певних умов - і по агнатських родичах свого чоловіка. Також на таку дружину поширювався громадський статус (наприклад, сенаторський) її подружжя. У шлюбі sine manu, якщо дружина була самостійною (persona sui iuris), цей статус зберігався за нею і надалі, а майно, придане і набуте,- перебувало у її власності. Однак і у цьому випадку верховенство чоловіка зберігалося: дружина отримувала родове ім'я чоловіка; його місце проживання було обов'язковим для неї; чоловік міг у судовому порядку вимагати повернення своєї жінки від третьої особи тощо.
   Згідно з римським цивільним законодавством, обидва члени подружжя були зобов'язані з повагою ставитися один до одного. Тому у разі виникнення необхідності подання позову, пов'язаного з безчестям іншого члена подружжя, такий позов замінявся іншим. Чоловік був зобов'язаний належним чином утримувати дружину; критерієм оцінки служив власний матеріальний статус чоловіка, його умови побуту та розмір власних чоловікових витрат на поточні потреби.
  
   У пізній період римської Імперії позбавленням

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>