валося з дотриманням обряду, ніби протилежного тому, що передував укладенню шлюбу. Так, якщо чоловік «купував» дружину у її pater familias з дотриманням правил манципації (коемпція), то суму викупу повертали тестеві.
   Розлучення (divortium) в шлюбі sine manu відбувалося спрощено - за взаємною згодою сторін або шляхом подання односторонньої заяви про відмову від шлюбного життя (repidium). «І те, чи повідомляють (про розлучення) самому присутньому чи відсутньому через особу, яка перебуває у його владі, і чи перебуває він чи вона у владі чи ні,- пише Гай,- не має жодного значення» (D. 24. 2.2.3). Цікава деталь: душевнохвора не могла дати розлучення своєму чоловікові ні сама, ані через свого опікуна (curator), але її батько міг направити до чоловіка свого «посланця». Отримати ж розлучення від чоловіка душевнохвора могла, оскільки вважалася на становищі тієї, з якою розлучаються без її відома (D. 24. 2.4).
   Законодавці, починаючи з Августа, пробували всіляко боротися з розлученнями, які підривали суспільну мораль та зменшували дітонароджуваність у Римі, логічно вбачаючи у цих процесах загрозу благополуччю держави. Свобода розлучення не відбивалася на суворій регламентації його порядку. Так, чоловіка, який чужу дружину привів з дороги у свій будинок, а звідти послав повідомлення про розлучення її чоловікові, імператор Адріан заслав на три роки (D. 24. 2. 8).
   Але навіть у гірші (для свободи розлучень) часи жінку від безчестя рятували законні причини розлучення: а) імпотенція чоловіка протягом 3-х років (onus probandi, тобто тягар доказу - на дружині); б) полон чоловіка, якщо протягом 5 років немає звістки; в) постриження в черниці.
   Вище зазначалося, що дотримання траурного року для вдови було необхідним з огляду запобігання т. зв. turbatio sanguinis, тобто ускладненням при визначенні особи батька. На випадок розлучення

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>