деку-ріонів (члени общинних рад міст з римським і латинським правом; з III ст. н. е. на них покладалася відповідальність за податкові надходження з общини). Декуріони вважалися третім (після сенаторів та вершників) привілейованим станом, до них ставилися високі майнові вимоги. Тим самим для того, щоб висунути сина в декуріони, потрібно було виділити значне майно, з якого згодом могли стягуватися - і стягувалися - недоїмки в державний бюджет. Третьою можливістю було добитися видання відповідного імператорського рескрипту.
   Законний римський шлюб поділявся на два види. Шлюб cum manu - з чоловічою владою, та шлюб sine manu — за якого жінка залишалася під владою попереднього домовладики або самостійною. Цей останній вид шлюбу згадується уже в Законах XII Таблиць. Щоправда, у такому випадку дружина повинна була наприкінці кожного року проводити три дні у сім'ї свого батька, інакше чоловік отримував право cum manu на неї за... набувальною давністю. З часом шлюб sine manu практично повністю витісняє cum manu, що пояснювалося економічними та іншими причинами.
   Шлюби обох видів укладалися по-різному. Шлюбові як одного, так і другого типу майже завжди передували заручини (sponsalia). Заручини здійснювалися у формі двох стипуляцій: за однією pater familias нареченої зобов'язувався передати її нареченому, а по другій - pater familias нареченого (або сам наречений, якщо він був особою sui iuris) зобов'язувався прийняти наречену як дружину. Розрив заручин без достатніх підстав за преторським правом вів до безчестя «винної» сторони та до покладення на неї покриття видатків іншої сторони на підготовку до весілля. В імператорський період було додатково встановлено, що сторона, яка без серйозних підстав порушила sponsalia, втрачає право на повернення зроблених нею в зв'язку із заручинами подарунків (аг-rhae sponsaliciae). Натомість

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>