стати особою свого права в юнацькому віці - після смерті pater familias цей статус отримували усі повнолітні сини, незалежно від факту обзаведення окремою сім'єю), ані суспільне становище (едила, трибуна, претора) принципового значення для такого поділу не мали.
   Особа чужого права мала дуже обмежену цивільну правоздатність - не могла бути власником майна; будь-яке набуте нею майно автоматично розглядалося як власність pater familias; будь-яке майно, яким домовлади-ка наділяв своїх домочадців, розглядалося лише як батьківський пекулій (в римському праві пекулій - це частина майна, яку pater familias передавав синам чи рабам без того, щоб вони були юридичне його власниками). Суттєва відмінність patria potestas від права власності на раба виявлялася лише в момент смерті pater familias: право власності на раба переходило до спадкоємця померлого, залишаючись незмінним за своїм змістом, в той час, як особи, що перебували в patria potestas, переживали capitis deminutio minima, зміну сімейного стану, що означала для деяких членів сім'ї навіть набуття повної правоздатності.
  
   При Веспасіані (69—79 н. е.) сенат прийняв постанову (її ще ототожнюють з т. зв. Македоніанським сенатус-консультом), яка повторювала більш ранній закон Клав-дія. Ця постанова забороняла давати гроші в борг підвладним синам і стягувати такі борги після смерті їх батьків (D. 14. 6). А при Северах було додатково підкреслено, що й міська община (civitas) не може надавати у позику гроші сину сімейства (D. 14. 6.15). Подарунок батька підвладному синові також не визнавався дійсним з цивільно-правової точки зору (Vat., 296), кваліфікувався як пекулій.
  
   Найбільш ранній відомий тип римської сім'ї називався агнатською родиною. Вирішальним у ній був не принцип кровної спорідненості, а влада глави сім'ї.
  
   Агнатська (цивільно-правова) спорідненість відрізнялася

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>