в'язане зі сплатою певного натурального чи грошового оброку та подекуди з виконанням тих чи інших робіт держателем на користь юридичного власника землі.
   На той час орендатори і орендодавці ще були юридично незалежними, тому договір між ними міг бути розірваний. Додатковим джерелом поповнення колонів ставали вільновідпущеники, позбавлені власних земельних наділів. Одночасно з волею їм міг бути нав'язаний і земельний пекулій.
   Як відомо, у 212 р. н. е. усе вільне населення Імперії було формально урівняне в правах. Якщо в епоху Республіки римські громадяни були звільнені від податків, то відтепер ці привілеї зникли. Епоха «солдатських імператорів» (сер. III ст. н. е.) остаточно зруйнувала фінанси країни. Податкова реформа Діоклетіана передбачала встановлення податку на землю з врахуванням розселених на ній колонів. Власники землі і раніше неохоче відпускали колонів, навіть за умови фактичної втечі і безоплатного полишення ними своєї земельної ділянки (для утримання використовували обплутування боргами та засоби позаекономічного примусу).
   Імператор Константин Великий у 322 р. видав закон про заборону колонам самовільно покидати орендовану ділянку. В 357 р. Констанцій II заборонив відчужувати землю без приписаних до неї колонів. Землевласник засобами віндикаційного позову міг вимагати повернення колона-втікача. Юридичне колони були особисто вільними (у разі їх перетворення на рабів патрон більше програвав, ніж вигравав), зберігалася і юридична відмінність цього стану від рабів. Фактично ж ця відмінність майже не відчувалася. Діти колонів також вважалися приписаними до певної ділянки, тобто успадковували становище своїх батьків.
   Історики проводять паралелі з феодальною епохою, коли селяни-кріпаки в цивільно-правовому відношенні були залежними від своїх поміщиків. Наявність економічно самостійного господарства зближує

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>