|
рший з цих законів передба чав, що: звільнення раба, молодшого за 30 років, або здійснене паном, молодшим за 20 років, вимагає особливої перевірки комісією de causis liberalibus поважності підстав звільнення; раби, піддані свого часу тавруванню, після звільнення потрапляють в особливий розряд дедітіціїв і підлягають висилці з Риму; не має юридичного значення звільнення, здійснене з метою пошкодити інтересам кредиторів, наприклад, здійснене банкрутом перед майбутнім банкрутством. Другий з названих законів передбачав, що власник 3рабів мав право звільнити не більше двох, до 10 - не більше половини, до 30 - не більше третини, до 100 - не більше чверті, до 500 - не звище п'ятої їх частки, і у будь-якому випадку не більше 100 рабів. Закон Фуфія-Канінія був відмінений за Юстиніана, а від закону Елія-Сентія залишилася лише необхідність отримання дозволу на звільнення рабів паном, який не досягнув 20 років.
Не заборонялося, всупереч поширеній у літературі думці, відпускати на свободу рабів, будь-коли закованих паном, тобто неблагонадійних. Але раб, який будь-коли заковувався, таврувався чи був підданий катуванню, отримавши свободу, ставав т. зв. дедітіцієм і не міг проживати у Римі чи там, де перебував імператор. Август заборонив відпускати на свободу рабів, які перебували у рабстві менш ніж 20 років.
Починаючи з часів Принципату з'являється і ряд випадків звільнення з рабства в силу закону: так, звільняється з рабства раб, який викрив убивцю свого пана, раб, який протягом 20 років жив як вільна людина - своєрідне звільнення за давністю тощо (D. 40. 8; С. 7. 22)
5. Правове становище вільновідпущеників
Відпущення на свободу мало назву манумісії, раб, відпущений на свободу, називався libertus або libertinus.
Причини відпуску на свободу могли бути різними. Наприклад, політичними. Особливу роль па виборах магістратів
|