ків, тому поступово за рабами починають визнавати певні цивільні права. Спочатку пекуліарій отримав змогу укладати угоди по набуттю майна. Пізніше законодавство зробило ще одну поступку - визнавалося, що пан, який надає рабові пекулій, одночасно бере на себе відповідальність за можливі зобов'язання, що їх укладає раб у межах пекулія. Таким чином, раби не набували правосуб'єктності, оскільки діяли лише від імені свого пана, але отримали змогу брати обмежену участь у господарському житті.
  
   Наприкінці І ст. її. є. панам, а також муніципальним магістратам заборонили страчувати рабів, віддавати їх у гладіатори чи бестіарії (закон Petronia), навічно заковувати. В ІІ-ІІІ ст. н. е. за злочини, які передбачали тяжке покарання, рабів карав суд. Ульпіан у той час писав, що раби можуть притягатися за усіма злочинами, крім тих, що тягнуть за собою у вигляді покарання конфіскацію майна, оскільки майна вони не мають (D. 48. 2. 12. 4). ЗаАлександра Севера були уточнені права імператорських рабів: вони могли вільно продавати і купувати рухоме майно і ту землю, яку не отримали від уряду, а набули за власний рахунок. Цікаво, що імператор Сємптимій Север (193-211) включив у коло обо-в 'язків префекта Риму і розгляд скарг панів на рабів, які вчинили перелюб з їх дружинами (D. 1. 12. 5). Відтепер навіть такий, тяжкий з точки зору суспільної думки римлян, проступок не міг більше бути караний рішенням, прийнятим на сімейному суді. Раби в певному розумінні ставали підданими не лише панів, а й держави.
  
   Раб міг отримати свободу через: спеціальну процедуру відпуску на волю засобом проголошення акту звільнення у храмі; звільнення за заповітом; в разі викриття убивства громадянина Риму; а у християнську епоху -при досягненні сану єпископа. Регулювали відпуск на свободу спеціальні закони - Aelia Sentia (4р. н. е.) та Fufia Caninia.
  
   Перший

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>