щоб хворі раби, які були вивезені панами на острів Ескулапа помирати від хвороб, в разі одужання отримували вільну). «Пани,- стверджував Гай,- мають владу над життям і смертю рабів, і все, що набувається через раба, набува-ється пану» (І. 52).
  
   Закон Аквілія знімав з раба усяку відповідальність за його дії (аж до убивства включно), вчинені з відома або за наказом пана.
  
   Французький дослідник М. Морабіто підрахував, що в Дигестах тексти, які стосуються рабства, займають 5185 параграфів із загального числа 21 001. Тим самим рабство було, безумовно, центральним інститутом римського права узагалі і цивільного римського права - зокрема.
  
   Зрозуміло, що рабська праця була малоефективною. Над кількома рабами завжди мусив стояти наглядач, раби часто свідомо псували знаряддя праці, нищили худобу тощо. Тому рабовласники намагалися давати рабам певні стимули для полегшення їх становища і завоювання прихильності пана. У багатьох випадках ефективнішим було експлуатувати не фізичну працю раба, а його розумові здібності («мікроскопом цвяхів не забивають»), що також змушувало рабовласників шукати нові форми відносин з рабами.
   Значне поширення дістав т. зв. рабський пекулій, тобто надання рабові земельної ділянки чи ремісничої майстерні для самостійного господарювання на певних умовах. Власник пекулія міг у будь-який момент відібрати його у раба (за провину, непослух, неефективне ведення господарства тощо). Раб, у свою чергу, був заінтересований у роботі без наглядача та у можливості накопичити певну суму для подальшого викупу самого себе та власної сім'ї. Але, згідно з нормами цивільного права, такий тримач пе-кулію залишався рабом, а отже, не міг мати жодної власності і, відповідно, вступати у будь-які договірні відносини (купівля-продаж готової продукції чи сировини, оренда тощо). Це суперечило інтересам класу рабовласників,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>