ть її представників) мала право вступати в законний шлюб (їх діти від шлюбів з римськими громадянами автоматично отримували статус громадянина Риму) та право торгувати (ius commercii). Для отримання повноцінного римського громадянства їм було достатньо перебратися на постійне місце проживання до Риму (спроба відмінити це право стала приводом для останньої Союзницької війни).
   Другу велику групу становили latini coloniarii, тобто жителі позаіталійськіа міст, що отримали свій статус за рішенням сенату в більш пізню епоху. Вони користувалися лише ius commercii, без права заповіту. Тобто у сфері зобов'язань і договорів їх статус практично не відрізнявся від статусу громадянина Риму, але успадковувати (за заповітом) спадщину померлого громадянина Риму вони права не мали. Ius conubii (шлюбне право) надавалося цій категорії латинів лише у випадку видання окремого державного акта для конкретної особи чи територіальної общини. Ця категорія мала більш обмежені можливості для набуття повноцінного римського громадянства.
   Статус громадянина Риму надавався тим latini coloniarii, які у своїх територіальних общинах обиралися на посади сенаторів чи магістратів (як правило, адміністративний апарат підвладних Риму общин дублював органи управління метрополії). У найгіршому становищі були так звані латини Юн'шна (за назвою закону, що дозволяв відпускати на свободу рабів з наданням статусу латина).
  
   3 часу прийняття закону lex lunia Norbana (19p. до н. е.) ідо Юстиніана.
  
   Такі вільновідпущеники не мали права вступати у шлюб, заповідати майно чи успадковувати його за законом. Після їх смерті набуте майно переходило у власність колишнього господаря, причому без обтяження пана майновими зобов'язаннями померлого. Про латинів Юніана говорили, що вони жили, як вільні, а вмирали - як раби. Латини Юніана також могли розраховувати на римське

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>