у матері-латинки, отримувала її статус. По-друге, статус латина присвоювався актами державної влади. Це могло відбуватися у випадку необхідності розширення бази рекрутів для допоміжних легіонів -у такому випадку статус латина надавався колишнім пе-регрінам в індивідуальному чи колективному порядку. По-третє, статус латина отримував звільнений з рабства господарем-латином або вільновідпущеник римського громадянина, якого відпускали на волю саме з таким статусом. Нарешті, по-четверте, римський громадянин міг добровільно погодитися на переселення в провінцію, де держава надавала земельні наділи для latini coloniarii, і тим самим стати латином.
  
   Наприклад, Гай Гракх запропонував заснувати римські колонії в Капуї, Тарєнті та Карфагені з наділенням колоністів ділянками по 200 югерів. Комісія, основана Гаєм, встигла до свого розпуску наділити землею від 50 до 75 тис. сімей. В імператорські часи центуріони після виходу у відставку отримували по 120-140 югєрів землі, що приблизно дорівнювало середньо-м)'розміру римської вілли.
  
   Жителі латинських міст користувалися урізаними правами латинського громадянства (ius sine suffragio).
   У сфері публічного права латини не могли служити в римських легіонах (а отже, претендувати на частку державної землі, що надавалася ветеранам після відставки), а також обиратися на посади магістратів. На час перебування у Римі мали право брати участь у роботі народних зборів і навіть віддавати свій голос на підтримку того чи іншого законопроекту.
   У цивільно-правовій сфері латини були нерівноцінні -цей статус мали різні групи населення з різним обсягом цивільних прав. Найбільші права отримали т. зв. latini veteres, тобто давні латини, ті, хто отримав такий статус до III ст. до н. е. та їх нащадки. З 268 р. до н. е, такий статус більше не надавався. Ця група (за іншою версією -переважна більшість

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>