имський шлюб (ius conubii) та право торгувати (ius commercii). Законним римським шлюбом вважався шлюб, у якому батько і мати були громадянами Риму, дитина від такого шлюбу автоматично отримувала громадянство, а цивільні відносини подружжя регулювалися і гарантувалися чинним законодавством. Право вступати у законний римський шлюб мали всі громадяни, незалежно від свого статусу. Право «торгувати» охоплювало собою усю сукупність майнових відносин та цивільних угод.
   Слід зазначити, що з 167 р. до н. е. римські громадяни, які проживали в Італії, були звільнені від прямих податків. Податками римські громадяни обкладалися лише на: звільнення рабів, усі форми работоргівлі та всі форми спадкування. Весь тягар прямих податків лягав на жителів провінцій. Згідно з нормами римського цивільного права (про що піде мова далі), лише pater familias мав ius commercii - право укладати угоди. Усе майно його навіть повнолітніх дітей вважалося «батьківським прекарієм», а отже, розпоряджатися ним (відчужувати, здавати в оренду тощо) можна було лише зі згоди батька сімейства.
   Попри декларовану рівність громадян Риму (Res Publica), існували суттєві відмінності в обсязі їх громадянських прав, включаючи і цивільне право. Так, аж до періоду пізньої Республіки функції суддів здійснювалися виключно представниками сенаторського стану. Незаможні громадяни, особливо вільновідпущеники, а також низи плебейства, перебували у клієнтській залежності від своїх патронів - багатих і знатних покровителів. В обмін на підтримку патрона клієнт був зобов'язаний йому послугами і навіть військовою службою. У клієнтах імператорів перебували цілі міста і народи. Як уже зазначалося, у 212 р. відбулося загальне надання громадянства та формальне урівняння в правах усього вільного населення Римської імперії. Але уже тоді цей захід фактично нівелювався появою станів,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>