пати у шлюб «доброчесний» римлянин вважав для себе недопустимим.
  
   Жінка постійно перебувала під опікою своїх родичів чоловічої статі - батька, потім - чоловіка, після його смерті - чоловікових родичів чи навіть власних дорослих дітей. Навіть ім'я своє жінка отримувала дещо інакше, ніж чоловік - за родовим іменем батька, наприклад, Тул-лія, Юлія, Клавдія. Якщо дочок в сім'ї було кілька, їх розрізняли, нарікаючи додатковим іменем, часто утвореним від порядкового числівника — Секунда (Друга), Кварта (Четверта) і т. ін. Гай наводить таке обгрунтування: «Древні хотіли, щоб жінки, будь вони навіть повнолітніми, через (свою) легковажність у думках (propter levitatem animi) перебували під опікою (G. І. 144), хоча сам і не погоджується з цією тезою.
   У період Принципату було встановлено, що доросла жінка, яка не перебуває під владою батька чи чоловіка, може приймати самостійні рішення стосовно власного майна, але не може брати на себе відповідальність за чужі борги (включаючи поручительство). Юстиніан ще більше послабив різницю у правовому статусі чоловіків і жінок, але повної рівноправності так ніколи і не було. Так, у Дигестах міститься заборона жінкам бути банкірами (D.2. 13.12).
   Для малолітніх, жінок, недоумкуватих та марнотратників призначалися опікуни (для неповнолітніх) і піклувальники (для інших). Вимоги до них були досить високими - певний майновий стан, повага в суспільстві тощо. Завдання, що ставилися для опікуна (піклувальника), не зводилися лише до захисту майнових інтересів підопічного, але й включали його виховання, здоров'я, контроль за суспільними контактами тощо. Вище зазначалося, що неналежне виконання своїх обов'язків, особливо збагачення за рахунок підопічного, тягнуло за собою infamia. Саме опікунство вважалося суспільним обов'язком (повинністю).
  
   Магістрат, що призначив малолітнім недобросовісного

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>