априклад, прийняття дарунку чи спадщини, не обтяженої боргами). Марнотратник ніс також майнову відповідальність за власні делікти (штраф за крадіжку чи образу). Витрати здійснювалися піклувальником; без його згоди марнотратник не міг також скласти заповіт -цим запобігалася можливість брати у борг під майбутню спадщину.
   Певні обмеження дієздатності наставали у випадку приниження честі за рішенням суду. Римське право знало три ступеня такого приниження. Найвищий - т. зв. infamia, причиною якого були недостойні вчинки громадянина: проституція, лжесвідчення, вступ жінки у шлюб під час траурного року після смерті чоловіка (оскільки батьком дитини, народженої аж до 300-го дня після смерті чоловіка, вважався померлий, такий вступ у шлюб означав, що жінка одружується зі своїм коханцем, аби батьком можливої дитини вважався саме він, а не померлий), а також кримінальний злочин. Інфамія або наступала безпосередньо, infamia immediata, у зв'язку з певними обставинами (вигнання з легіонів за негідну поведінку, подвійні заручини тощо), або ставала результатом доведеного звинувачення особи в деяких процесах, де звинувачення відстоювало злочинність чи недобросовісність вказаної особи (indicia publica no actio furti, vi bonorum factorum, iniuriarum, doli, pro socio, tutelae, mandati, depositi) - т. зв. infamia mediata.
   У сфері публічного права інфамія полягала в тому, що римські магістрати не допускали до здійснення тих чи інших публічних функцій осіб з сумнівною репутацією. Цензор мав право викреслити таку особу зі списку сенаторів, з вершницьких центурій тощо. Консул міг відмовити такій особі в праві виставити свою кандидатуру на виборах магістратів. Підданий інфамії втрачав право виступати в суді як представник третьої особи (procurator), а також право бути опікуном.
  
   У період Домінату infamia вважалася тяжким покаранням, яке

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>