ратор Марк Аврелій Антонін, більше відомий як Каракалла, в 212 р. урівняв у громадянських правах усіх жителів імперії (Constitutio Antoniana). Цей син імператора Александра Севера прийшов до влади через убивство власного брата Гети та його численних прихильників. Для цього довелося роздати преторіанцям по 2500 драхм, чим новий імператор повністю спустошив казну. Урів-няння в громадянських правах усього вільного населення імперії ставило тоді вже за мету реформу податкової системи, оскільки з'явилася можливість обкласти однаковим податком з іншими жителями країни раніше привілейовані групи населення, а також поширити на всіх жителів імперії ті податки, які накладалися тільки на повноправних громадян - податок на спадщину, податок на відпуск рабів на свободу тощо.
   Володіння тим чи іншим статусом могло бути предметом суперечки, наприклад, раб наполягав на тому, що його звільнено за прихованим спадкоємцями заповітом чи фідеїкомісом померлого. Чи, навпаки, латин або перегрій самовільно присвоював собі статус громадянина. Існували спеціальні засоби захисту правоздатності - так звані статутні позови.
  
   У період Імперії остаточно складається знаменитий принцип favor libertatis, згідно з яким, якщо питання про статус людини чи право раба на свободу з тієї чи іншої причини доходило до суду і справа виявлялася сумнівною, її слід були вирішити на користь свободи. За тим же принципом, якщо раб мав отримати свободу по виконанні певної умови, а йому цю умову заважали виконати, він усе одно отримував свободу. Якщо спадкоємець утаював заповіт, за яким раб звільнявся, той міг подати на нього в суд, хоча, в принципі, раб судитися з паном не міг. Не відбиралася свобода, надана за заповітом, якщо заповіт згодом визнавався недійсним.
  
   Закон Vissellea 24 p. н. е. встановив карну відповідальність вільновідпущеника, який видавав себе за

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>