у свободи. Можливим був і зворотний варіант, коли латин ветерес , перебравшись на постійне місце проживання до Риму, автоматично отримував римське громадянство.
   Нарешті capitis deminutio minima - це зміна сімейного стану в бік юридичного погіршення: особа свого права з тих чи інших міркувань погодилася на своє усиновлення і перейшла під батьківську владу усиновителя. Навпаки - після смерті батька всі повнолітні сини отримували статус pater familas, незалежно від факту наявності власної дружини і дітей, отже, їх сімейний стан підвищувався. Тим самим особа могла або набувати певного обсягу прав, або втрачати частину правоздатності чи й усю правоздатність (продаж у рабство).
   Виникала правоздатність або при народженні вільного (ним вважалося відділення від черева матері та крик новонародженого), або при наданні рабу свободи. В окремих випадках правоздатність могла виникнути і до народження дитини (поділ спадщини, за якого до уваги бралися і т. зв. постуми, тобто діти спадкодавця, народжені після його смерті (D. 38. 16.3.9).
   Припинялася правоздатність зі смертю вільного чи з його продажем у рабство (цивільна смерть). Іноді при вирішенні майнових спорів важливо було точно визначити момент втрати правоздатності, наприклад, для визначення наступності спадкування у разі смерті кількох членів родини, кожний з яких міг бути спадкоємцем іншого і вже, у свою чергу, передати право на спадок власним спадкоємцям - за законом чи за заповітом. Якщо причиною смерті була катастрофа чи стихійне лихо, римське цивільне право допускало презумпцію одночасної смерті усіх таких пов'язаних майновими відносинами осіб.
   З розвитком Риму, його становленням як світової держави, відмінності правового статусу вільних - громадян, латинів, перегрінів, вільновідпущеників - згладжувалися, прірва між вільними і рабами зберігалася. Зрештою, імператор

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>