а (історик за освітою) несподівано для себе виявив, що римське право, принаймні в деяких випадках, є більш справедливим і логічним, ніж те цивільне право, яке дісталося незалежній Україні у спадок від СРСР.
Наведу один лише випадок, взятий з життя. Мій добрий приятель Олег Д. наприкінці 90-х років отримав у спадщину машину, і, оскільки він носить окуляри, продав її та придбав дачну ділянку з цегляним будиночком. Через півроку
продавець помер, його дружина на підставі того, що договір купівлі-продажу здійснювався без її відома (хоч і був нотаріально завірений) подала у суд заяву про визнання даної угоди недійсною. Суд вирішив повернути Д. його гроші у купонній масі (якраз вистачило б на пару жіночих чобіт!). Д. не заспокоївся, за 200 у. о. винайняв найкращого у місті адвоката-цивіліста, і ось уже новий суд прийняв Соломонове рішення. Угода була таки визнана недійсною, але Д. мали повернути приблизно 2000 у. о. (звісно, у гривневому еквіваленті). Проте, оскільки власниця ділянки уже тоді була пенсіонеркою, вся сума мала повертатися по 17 гривень (одна мінімальна зарплата) щомісяця. У випадку смерті боржника її спадкоємці боргу не успадкують, тому Д. мусить молитися (це уже не суд, а сам Д. так для себе постановив), щоб його боржниця прожила якнайдовше. За кілька років інфляція з "та добру половину боргу, якщо рахувати доларовий еквівалент.
Так-от, у римському цивільному праві даний казус не просто абсурдний, а абсурдний потрійно. По-перше, майнові угоди pater familias членами його сім'ї оспорюватися не могли ні до смерті, ні - після. По-друге, присуджений римським судом борг підлягав погашенню протягом одного місяця. По-третє, в Римі діяло правило: «помирає людина, а не борг», тобто спадкоємці отримували не тільки активи, але й борги померлого.
Висновок напрошується сам собою - знання римського цивільного права, |