ор і керівник судового процесу претор міг надати свою практичну підтримку тій чи іншій нормі цивільного права або проігнорувати її і позбавити тим самим своєї підтримки. Право на позов у справі захисту свого порушеного права без його підтримки претором стає nudum ius - голим правом.
  
  
   Пояснимо це на прикладі. Придбання т. зв. манципних речей без дотримання обряду манципації або особою без прав ius commercii (тобто латином, перегріном), з точки зору квіритського права, не перетворювало набувача, навіть добросовісного, у власника. Відчужувач такого майна міг висунути віндикаційний позов stricti iuris та (в період ранньої Республіки) без проблем виграти справу, хоч його недобросовісність була очевидною усім.
  
  
   В класичний період претор як це завчасно було встановлено відповідними едиктами (початок перевороту в давньому цивільному праві поклав едикт претора Публіція, І ст. до н. е.) пропонував судді вирішити справу таким чином: спершу установити, чи були справді передані гроші в уплату речі, чи не була угода заплямована обманом чи насильством.
   Далі, посилаючись на недобросовісність позивача, претор пропонував судді допустити т. зв. юридичну фікцію набувач устиг проволодіти спірною річчю впродовж терміну надувальної давності (один рік для рухомих речей, два для нерухомих) і тим самим згідно з нормами того ж квіритського права! став законним власником. Якщо набувач у додаток був латином або перегріном і, згідно з нормами квіритського права, взагалі не мав юридичної можливості набуття манципних речей, але його дії були добросовісні, уже перегрінський претор пропонував судді уявити іншу юридичну фікцію ніби набувач за якісь заслуги набув прав римського громадянства, і вирішувати питання з врахуванням цієї обставини. Судове ж рішення оскарженню не підлягало, вирішене суддями питання не могло бути предметом повторного

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>