виправляти» (emendare) «несправедливості» права квіритського, або «законного» (ius legitum — див. G. III. 25—26). «Преторське право,— писав Папиніан,— є те, що введене преторами на допомогу цивільному або для його доповнення чи виправлення в ім'я суспільної користі» (D. 1.1. 7).
  
   Враховуючи те, що посади магістратів були виборними, такий едикт по суті відігравав роль своєрідної передвиборної програми (оприлюднення законопроекту у формі едикту мало відбутися за 24 дні до виборів). Ті едикти, які отримували підтримку римського суспільства та підтверджувалися в ході перевірки на практиці, переходили в едикти наступників цього магістрата (повністю чи частково) - т. зв. edictum tralaticium.
   В імператорський період видання преторами своїх едиктів (ius edicendi) формально не відмінялося, але підпорядковані сенату претори втратили будь-яку власну ініціативу. Сенат під значним впливом імператора диктував преторам зміст і форму їх майбутнього едикту. За імператора Адріана юристу Сальвію Юліану було доручено зібрати, переглянути і привести в порядок усі матеріали постійного едикту - edictum perpetuum (125-138 pp. н. е.). Правда, ця кодифікація не отримала сили закону, але, на пропозицію імператора, один із сенатусконсультів оголосив його незмінним, право робити зміни і доповнення було надане лише імператорам. Едикт (збереглися коментарі Гая) розпадався на певне число титулів невеликого обсягу із заголовками (de iudiciis, de rebus creditis тощо). Є думка, що свій преторський едикт існував і для провінцій, але після 212 р. обидва документи злилися в один, оскільки відпала будь-яка правова межа між римськими громадянами і населенням провінцій.
   Ні претор, ні інші магістрати, які видавали едикти, не мали компетенції відміняти чи змінювати закони - praetor ius facere non potest - npemop meopumu право не може. Але як організатор

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>