ети - рішення імператора зі спірних питань, що надійшли на його розгляд (як до останньої і найвищої судової інстанції).
   Громадяни Риму (повноправні) користувалися правом provocatio - апеляції до народних зборів у часи Республіки та приватного звернення до імператора в часи Імперії. Таке приватне звернення до імператора мало назву суплікації, від suplicatio - ставання на коліна.
  
   3. Едикти магістратів
  
   Термін «едикт» походить від слова dico - говорити, і первісно означав усне розпорядження магістрата (посадової особи) з того чи іншого питання. Особливо важливе значення мали едикти преторів (міського і перегрінського) та курульних едилів (регулювали цивільну юрисдикцію з торговельних справ), а у провінціях — ще й провінційних квесторів (у їх віданні знаходилися фінансові справи провінцій).
  
   Посада претора була введена в 367р. до н. е. (Leges Liciniae Sextiae), головне завдання преторів визначалося як здійснення правосуддя. З 242 р. до н. е. поруч з претором для провадження справ між римськими громадянами (Praetor urbanis) обирався претор для ведення справ між римськими громадянами і чужоземцями (Praetor peregrinus) або ж між самими чужоземцями. Заснування перших провінцій призвело до появи інших посад преторів: з 227 р. до н. е. по одному претору для Сицилії та Сардинії, з 197 р. до н. е. по одній посаді для обох іспанських провінцій. Ці шість посадових місць існували до правління Сулли (за нього претори призначалися головами суду присяжних, загалом в цей період їх було 8). За Цезаря преторів було 16, в часи Імперії 18.
  
   В едиктах, обов'язкових для магістратів, що їх видавали, ними самими роз'яснювалося, які конкретно правила і норми будуть покладені в основу майбутньої посадової діяльності. За висловом Цицерона, едикт був lex annua -законом нарік.
  
   Римські юристи вважали, що завданням преторського права було

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>