ивати свої авторитарні форми правління зовнішнім збереженням республіканських установ. Але довірити прийняття законів народним зборам влада не могла. Формально закони створювалися сенатом (т. зв. сенатусконсульти), але по суті це були одноосібні розпорядження принцепсів, які сенат приймав практично без обговорення.
  
   Сенат — своєрідна державна рада Риму (за часів Ромула — 100 членів, після скинення царів — 300, за Цезаря — 900, за Августа — 600). Постанови Сенату — sena tusconsultum — стали джерелом римського права ще за часів Республіки. Зберігалися у храмі Церери , потім Сатурна. В епоху принципату — основне джерело права.
  
   З І до сер. III ст. н. е. сенатусконсульти виступали основною формою законодавства, що прикривалося давньою формулою, ніби сенат лише вважає, радить і рекомендує (censet, videtur, placet). У сенатусконсультах давалися тільки загальні принципові установки, а потім приписувалося преторам в едикті вказувати засоби їх практичного застосування.
   Рішення Сенату часів Імперії зачіпали перш за все окремі аспекти приватноправового законодавства, як, наприклад, питання про права наслідування (S. c. Trebellianum 56 н.е.; S. c. Neronianum 57 н.е.; S. c. Pegasianum бл. 73 н. е.; S. c. Tertullianum (при Адріані); S. с. Orfitianum 178 н. е.), а також питання фамільного та особистого права (S. c. Claudianum 47 і 52 н. е.).
   Згодом, у період домінату утверджується правило «що бажано імператору, має силу закону», а сам імператор «законами не пов'язаний» (legibus solutus est -D. 1. 3. 31). Імператорські розпорядження, що мали загальну назву «конституцій», були чотирьох типів: а) едикти - найбільш загальні розпорядження, звернені до усього населення; б) рескрипти - розпорядження по окремих справах (відповіді на клопотання підданих до імператора); в) мандати - інструкції для імператорських чиновників; г) декрети

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>