датися і на спадкоємців за законом. Спочатку для спадкоємця фідеікоміс був швидше зобов'язанням морального плану - спадкодавець звертався ніби до fides, тобто честі спадкоємця, але з часів Августа (27 до н. е.- 14 н. е.) він отримав захист закону.
   Т. зв. fideicomissum hereditas - універсальний фідеікоміс використовувався з метою зобов'язати спадкоємця передати усе майно чи його більшу частку третій особі.
  
   Спершу контроль над дотриманням умов фідеікомісів доручався посадовим особам і тільки в Римі, але імператор Клавдій почав його доручати «надовго» і навіть провінційним властям.
  
   Найчастіше в такому заповіті мова йшла про імператора, про юридичні особи чи про церкву (оскільки юридичні особи, згідно з нормами цивільного права, були позбавлені можливості успадковувати майно фізичних осіб). Але, звісно, мова могла йти і про фізичних осіб, до яких спадкодавець таким чином виявляв свою прихильність. Спадкоємцю залишалися самі лише борги. Зрозуміло, для нього це було невигідно. Єдиний вихід полягав у відмові від спадщини, тоді третя особа також нічого не отримувала.
   Зрозуміло, що, подібно до того, як повна свобода заповіту порушує інтереси спадкоємців за законом і цим породжує появу інституту необхідного спадкування, так і введення універсальних фідеікомісів порушує інтереси заінтересованих у спадщині осіб. Спроби вирішити це протиріччя були здійснені з допомогою lex Furia testament! (рік невідомий) та lex Voconia 169 p. до н. е. За останнім легетарій не міг отримати більше від спадкоємця. Закон 56 р. н.е. установив, що фідуціарний спадкоємець (той, що отримав спадщину на довір'ї) не відповідає за борги спадкодавця, вони переходять до фідеіко-місарія (третьої особи, яка де-факто отримала активи спадщини).
   Тоді ж, у 1 ст. н. е. було прийнято закон Фальцидія (за іншими даними - у 40 р. до н. е.), за яким фідуціарний

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>