бов'язаний морально.
   Первісно цивільне право винайшло т. зв. душеприкажчика (відкупника) - особу, якій заповідач фіктивно продавав майно з тим, щоб покупець після смерті провів усі виплати по заповіту. Для прикладу: імператор Август залишив своїм відкупником Доміція, батька майбутнього імператора Нерона. Зрозуміло, що виплата боргів померлого для такого відкупника могла здійснюватися як добровільно, так і примусово - через позови, моральний тиск тощо, якщо відкупник виявлявся недобросовісним. Подібна практика змушувала потенційних спадкодавців шукати якихось нових правових форм.
   Легат — це розпорядження спадкодавця про надання певній особі якоїсь вигоди за рахунок спадкової маси. Ле-гетарій - не спадкоємець, він одержує не частку, а конкретне право (наприклад, пожиттєвий суперфіцій для коханки померлого), або річ уже безпосередньо від спадкоємця. Зрозуміло, що відповідальності за борги померлого він не несе. Легетарій має право на висунення позову до спадкоємця, який прийняв спадщину. Усі легати поділялися на:
   • legatum per vindicationem - спадкоємець передає певну річ чи сервітут певній особі;
   • legatum per damnationem - спадкоємець купує певну річ для певної особи;
   • legatum per praeceptionem - спадкоємці додають одному зі спадкоємців додатково до належної йому за законом частки певну річ;
   • legatum sinendi modo - спадкоємець має віддати певній особі свою власну річ.
   Встановлення легатів супроводжувалося дуже формалізованою процедурою. Спадкодавець не міг вільно ані встановити, ані відмінити легату (наприклад, перед смертю) без дотримання складного обряду. Накладати легати можна було лише на спадкоємців за заповітом. Тому поруч з формальними легатами з'являються т. зв. фідеікоміси - доручення совісті, їх можна було накладати без зайвого формалізму, як до, так і після складання заповіту.
   Фідеікоміси могли

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>