особливий позов hereditas petitio actionerum.
   Висувати цей позов можна було у випадку, якщо спадкодавець уже помер; особа, яка висуває позов, має право на спадщину і від нього не відмовилася; відповідач щось зі спадкової маси утримує (наприклад, річ, взяту у позичку за життя померлого). За добросовісним утримувачем спадщини у разі прийняття судом такого позову зберігалося право вимагати покриття здійснених ним затрат на утримання речі (наприклад, покупець помилково купив будинок померлого спадкодавця у невласника і провів у ньому ремонт, власником виявилася інша особа-спадкоємець, яка і висунула позов. Вартість ремонту має бути повернена покупцеві за рахунок спадкоємця).
   Виморочним майном, в т. ч. неприйнятим жодним із законних спадкоємців, первісне міг скористатися будь-хто. В період пізньої Республіки таке майно переходило у власність держави, в період Імперії встановлено було переважне право церкви чи муніципального сенату. Зрозуміло, що набувач такого майна повинен був домовитися з кредиторами померлого.
   Поширеною практикою заповідання майна у Римі ставало його заповідування імператору, особливо, якщо спадкодавець не мав близьких родичів або намагався таким способом продемонструвати свою лояльність. Справою честі імператора було розрахуватися за такими боргами. Ульпіан стверджував: Fiscus semper idoneus succesor est, тобто: Фіск (в Римі - імператорська казна, на відміну від казни державної) - завжди надійний і платоспроможний спадкоємець.
  
   5. Легати і фідеікоміси
  
   Можливим був варіант, коли спадкодавець не мав такого спадкоємця, якому міг би в усьому без винятку довіряти, але - з тих чи інших причин - мав суттєві (можливо, навіть необраховані) борги - натуральні чи моральні зобов'язання, і бажав, принаймні після своєї смерті, розрахуватися з усіма кредиторами, а також з особами, яким він був зобов'язаний

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>