няття спадщини вимагалася здатність покликаних спадкоємців прийняти спадщину та їх певне волевиявлення. Таким волевиявленням виступала публічна заява або вступ у фактичне володіння (спадкоємець померлого зібрав врожай з поля чи орендну плату з колонів, висунув вимоги до боржників померлого, перебрався у його житло тощо). В імператорський період заява про вступ у спадщину могла відбуватися у довільній формі, але обов'язково при свідках. Після прийняття спадщини спадкоємець відповідає уже за усіма боргами померлого, навіть за тими, про які він не знав у момент вступу у спадкування.
   За Юстиніана було прийнято нововведення beneficium inventari — спадкоємець, який мав певні сумніви щодо пасивів, міг разом з нотаріусом не пізніше 30-го дня після відкриття спадщини розпочати опис майна померлого і закінчити цей опис не пізніше 60-го дня. В разі, якщо такий опис був складений, спадкоємець відповідав перед кредиторами тільки в межах вартості майна померлого спадкодавця.
   У практиці Риму, як уже зазначалось, траплялися випадки, коли спадкоємцем призначали раба, який тим самим одночасно відпускався на свободу. Такий раб вступав у спадщину sine beneficio deliberandi atque inventarii -без пільги роздуму і опису.
   У випадку, якщо спадкоємець мав власні борги, кредитори спадкодавця могли вимагати розмежування майна спадкоємця і спадкової маси з метою першочергового задоволення власних вимог. Кредиторам померлого надавали особливу пільгу - beneficium separations, тобто змогу задовольнити свої вимоги за рахунок спадкової маси, безвідносно до вимог кредиторів спадкоємця. Кредитори спадкоємця могли задовольнити свої вимоги до нього за рахунок отримуваної спадкової маси лише після того, як був проведений остаточний розрахунок з кредиторами померлого спадкодавця.
   Теоретично був можливим варіант, коли спадщина була обтяжена настільки

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>