спадкоємців, він ставав законним власником. У класичний період така спадщина безгосподарним майном уже не вважалася, її самовільне захоплення не допускалося (на виморочне майно претендувала держава).
   Під час цього перехідного періоду спадкоємець здійснює необхідні юридичні дії: повне виявлення і охорону спадкової маси; визначення кредиторів і боржників, обсягу їх вимог та зобов'язань; виявлення інших потенційних спадкоємців. Не існувало якогось певного терміну перехідного періоду, але кредитори померлого намагалися якомога швидше задовольнити свої вимоги. Спадкоємець, якщо для цього були вагомі підстави, міг звернутися у суд або до імператора з просьбою продовжити перехідний термін у прийнятті спадщини. Час для роздумів спадкоємця мав назву spatium deliberandi або tempus ad deliberandum. Суд міг надати відстрочку до 9 місяців від дня смерті спадкодавця, імператор - до одного року.
   У свою чергу могла виникнути ситуація, коли законний чи призначений за заповітом спадкоємець помирав швидше, ніж встигав прийняти спадщину. За найдавнішим цивільним правом спадкова трансмісія не допускалася: якщо покликаний до прийняття спадщини спадкоємець не встигав її прийняти, вона вважалася безгосподарною!
   Далі у практиці преторів дальшим спадкоємцям почало надаватися bonorum possessio. Ще пізніше в едиктах преторів з'являється презумпція: якщо законний чи призначений спадкоємець помер, не встигнувши без своєї вини прийняти спадщину, то це право повинно бути надане його спадкоємцям. У праві Юстиніана вказане положення узагальнене: якщо спадкоємець помирав впродовж року з дня, коли він дізнався про відкриття спадщини, впродовж наданого йому імператором spatium deliberandi, право прийняття спадщини переходить до його спадкоємців, які мають його здійснювати на основі загальних правил, прийнятих для вступу у спадщину.
   Для прийняття

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>