ля повної сили закону вимагалася взаємодія трьох органів римської держави. По-перше,- магістрата, який мав ius cum populi agendi - право скликати народні збори (консул, претор, диктатор); він виробляв письмовий проект закону (rogatio legis). По-друге,- народу, скликаного магістратом на куріатні коміції; саме тут закон або схвалювався в чистому виді, без змін і доповнень, або учасники зборів проголошували antique legem - стою на старому законі. По-третє, запропонований магістратом і схвалений куріатними коміціями закон вимагав ратифікації з боку сенату (auctoritas patrum). Прийняті таким чином закони називалися leges rogatae. У провінціях діяли leges datae - закони дані, які вводилися полководцями-завойовниками. Формулювання закону складалося з трьох частин: praescriptio (імена ініціаторів закону), rogatio (зміст самого закону) і sanctio (гарантії його дотримання; це могла бути або однозначна заборона певних юридичних дій, або невигідні наслідки з таких дій для їх учасників без оголошення самих дій недійсними). Народні збори перестали проводити закони наприкінці І ст. н. е. (останнім став аграрний закон - див. D. 47. 21.3. 1).
   Окремі, надзвичайно важливі норми публічного і цивільного права заслужено мають назви, похідні від імені осіб, котрі стали їх ініціаторами. Неабияке значення для цивільного права мали lex Poetelia (закон Петелія, 326 р. до н. е.), що відміняв боргове рабство і убивство неспроможного боржника; lex Aquilia (закон Аквілія, приблизно III ст. до н. е.) про відповідальність за знищення чи пошкодження чужих речей; lex Falcidia (Фальцидіїв закон І ст. до н. е.) про обмеження відмови від заповітів, обтяжених фідеїкомісами , та ін.
   Широкого поширення в Римі набули такі специфічні форми правоутворення, як едикти магістратів та діяльність юристів.
   У період принципату імператори були змушені прикривати

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>