о голос, у цьому випадку допускався також відступ від правила apud actum.
   Заповіт, який містив лише розпорядження щодо розподілу майна між дітьми заповідача, підписів свідків не потребував. Нарешті, внаслідок «крайньої недосвідченості» в справах, testamentum militis - заповіти солдатів -були повністю звільнені від усіх формальностей.
  
   За т. зв. Корнелієвим законом, свідки, які доклали руку до фальсифікації заповіту, підлягали суворому покаранню - заслання для вільних і смертна кара для рабів.
  
   У заповіті обов'язково мав бути призначений спадкоємець (один або кілька).
  
   Так, наприклад, в заповіті Гая Юлія Цезаря спадкоємцями бути призначені три внуки його сестер: Гаю Октавію він полишав три чверті майна, Луцію Пінарію та Квінту Педію - останню чверть. Наприкінці заповіту він усиновлював Гая Октавія і передавав йому своє ім 'я (але не майно. - Авт.). Багато убивць були названі ним серед опікунів свого сина, якщо такий народиться, а Децім Брут - навіть серед спадкоємців другої черги. Народу він заповідав сади над Тібром в громадське користування та по триста сестерціїв кожному громадянинові.
  
   Навіть, якщо перелічувалося, кому яке майно має бути передано, а спадкоємець названий не був, заповіт вважався недійсним. Спадкоємцем могла бути конкретна фізична (обов'язково - не юридична!) особа, яка мала пасивну заповідальну правоздатність. Не могли отримувати майно за заповітом раби, проте, як уже згадувалося, існувала можливість одночасного звільнення на волю з наданням статусу римського громадянина. Такий звільнений раб дуже часто отримував разом зі спадковим майном борги, які це майно перевищували. Свій статус свободи він по суті викупляв, розплачуючись з кредиторами померлого, тим самим ніби оберігаючи «добре ім'я» покійного.
   Не могли бути спадкоємцями діти державних злочинців, перегріни (позбавлені ius commercii),

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>