ешту п'ять шостих успадковували спадкоємці другого, третього чи четвертого класів або держава). Прийняття спадщини пережилим подружжям чи конкубіною називалося надзвичайним спадкуванням. Деякі науковці відносять ці категорії спадкоємців до п 'ятого екстраординарного класу.
  
   3. Спадкування за заповітом
  
   Заповіт (testamentum tabulae) - одностороній акт-розпорядження на випадок смерті (mortis causa) з обов'язковим призначенням спадкоємця. Це акт односторонній (на відміну від зобов'язання), він може у будь-яку мить бути відкликаний спадкодавцем. Вступ у спадщину відбувається лише з волі спадкоємця, яка виражається після прийняття спадщини.
  
   У заповітах римляни часто вільно висловлювали про осіб та події такі думки, які могли бути небезпечними за життя. Лукіан писав, що римляни бувають відверті лише раз в житті - при складанні заповіту. Август, проте, заборонив будь-які репресивні заходи проти «зухвалих» висловлювань у заповітах.
  
   Для справжності заповіту вимагається правоздатність спадкодавця (testamenti factio activa). Це має бути особа власного права, а не раб чи підвладний. Виняток становили нееманциповані воїни та чиновники, чиє майно, завойоване на війні чи зароблене на державній службі, вважалося їх власністю. Стосовно personae in potesta було визнано їх право розпоряджатися половиною свого майна, отриманого в формі peculium castrense і quasi castrense, тобто як винагороду за військову службу; друга половина за законом відходила до pater familias померлого.
   Жінки отримали право складання заповіту аж у II ст. н. е., і лише за умови згоди опікуна. З відмиранням інституту опіки над жінками вони набули повну заповідальну правоздатність testamenti factio activa. Жінка-заповідачка називалася testatrix на відміну від testator -чоловіка-заповідача. На момент складання заповіту особа має бути не тільки правоздатною,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>