купність прав і обов'язків померлого, його активи і пасиви. Спадкоємець (heres), прийнявши спадщину, відповідав разом і за борги померлого. У випадку, якщо ці борги виявлялися більшими, ніж успадковане майно, спадкоємець відповідав in solidum власним майном. Це т. зв. універсальна наступність - heroditas, в особі спадкоємця створюється свого роду продовження спадкодавця, його юридичної особи: nostris videtur legibus una quodammodo persona heredis et illius qui hereditatem in eum transmittit (Nov. 48 praef). Існувала ще й сингулярна наступність -legutam, за якої особа, згідно із заповітом померлого, одержувала лише окремі права чи частини майна померлого і відповідальності щодо його боргів не несла (див. легати і фідеікоміси).
   Спадкування могло відбуватися або за законом (lex), або за заповітом (testament). Успадкування одночасно за заповітом і за законом не допускалося. Згодом у практиці преторів виникло ще й т. зв. необхідне спадкування, коли близькі родичі померлого гарантовано отримували певну частку майна, незалежно від того, на чию користь було складено заповіт.
   Поступово склалися такі правила спадкування:
   - Спадкування за заповітом виключало спадкування за законом, але поступалося місцем необхідному спадкуванню.
   - Спадкування за заповітом могло поєднуватися з необхідним спадкуванням.
   - Якщо один або кілька призначених за заповітом спадкоємців відмовлялися від своєї частки, вона розподілялася серед інших спадкоємців за заповітом.
   - Якщо заповітом передавалася лише частина майна, то й решта спадщини передавалася спадкоємцю за заповітом, а спадкування за законом відхилялося.
   Уже в Законах XII Таблиць передбачалися дві форми спадкування. Основна форма - спадкування за законом (що було логічним, оскільки майно сім'ї творилося спільними зусиллями її членів). Друга, додаткова,- спадкування за заповітом (див.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>