ову проти особи, яка отримала вигоду від вказаної угоди, вимагалося, щоб цей контрагент боржника усвідомлював, що його дії завдали шкоди кредитору. На практиці ця третя умова вимагалася лише тоді, коли надання боржником вигод третій особі було віддатним, якщо ж вона отримувала їх на безвіддатній основі (подарунок, придане не члену сім'ї тощо) позов застосовувався без обмежень.
   Відповідачем - на вибір кредитора (-ів) по actio Pauliana міг виступати боржник або третя особа, до якої перейшло майно боржника а також спадкоємці цієї третьої особи (в межах отриманого ними збагачення). Термін позовної давності за цим позовом обмежувався одним роком. Спрямований позов був на поворот угоди, здійсненої боржником на шкоду кредитору, та на повернення відчужених речей і прав до складу майна боржника. Треба сказати, що саме за зразком actio Pauliana в сучасному цивільному праві країн континентальної правової сім'ї здійснюється оскарження угод боржників кредиторами.
   Первісно викрадення людей plagium за Фабієвим законом crimen legis Fabiae (III ст. до н. е.) каралося тільки штрафом у 50 тис. сестерцій і формально підпадало під норми приватного права (можливо, тому, що таким чином «укладалися» шлюби проти волі батьків). Пізніше викрадення стало кваліфікуватися як тяжкий карний злочин, перейшло до розряду публічних деліктів і з часів Августа почало каратися смертю.
   До групи зобов'язань ex delicto примикає стягнення за т. зв. поха - шкідливе протиправне діяння, яке викликає відповідальність не порушника, а іншої особи (шкода, заподіяна чужою твариною, рабом або підвладним (дитиною, дружиною) батька сімейства. Покриття збитків у такому випадку лягало на особу свого права, домовладику або - на свій розсуд - він міг видати винну істоту у розпорядження ображеного.
   Зобов 'язання з ніби-деліктів (obligationes quasi ex delicto) виникали

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>