образи також розумілося ширше, ніж просто зганьблюючі дії. Наприклад, os fractum - зломана кістка як результат образи - також формально підпадала під категорію iniuria.
  
   Під час диктатури Сулли закон lex Cornelia de iniuriis (тобто кримінальні, а не цивільні правопорушення) перетворив в delicta publica окремі види фізичних посягань на особу та насильне вторгнення в чуже житло: pulsare, verberare, vi domum introire. Імператорське законодавство зберегло карну відповідальність і за іншими видами iniuria, надавши скривдженому право вибору між цивільним позовом actio iniuriarum aestimatoria та переслідуванням винного в порядку карного законодавства.
   Ображений мав право на позов actio aestimoria, у якому сам визначав суму штрафу, який повинен був компенсувати завдану ганьбу (образу). Судця після розгляду справи по суті мав право на власний розсуд затвердити, збільшити або зменшити цю суму (чи взагалі відмовити у позові, якщо той був безпідставним).
   До позовів ex delicto іноді включають позов actio Pauliana, що отримав свою назву від імені якогось не надто відомого претора, сучасника Цицерона. Це був позов, спрямований проти т. зв. fraus creditorum, тобто здійснення (обмежено платоспроможним) боржником угод, спрямованих на зменшення його майна з метою приховати це майно від стягнення кредиторами. Зрозуміло, що такі угоди могли бути визнані деліктом лише після того, як суд виніс постанову про примусове стягнення майна боржника на користь кредитора.
   Первісно преторський едикт вимагав, щоб для висунення цього позову в наявності були такі умови: а) майно мало бути зменшене шляхом власної дії боржника, навіть негативної (наприклад, пропуском позовного терміну); б) боржник повинен був усвідомлювати, що він зменшує своє майно, проте свідомий намір завдати шкоди саме інтересам кредитора не був обов'язковим; в) для висунення

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>