крадіжку не наставала, хоча сама річ, звісно, за віндикаційним позовом поверталася власникові.
  
   За Юстиніановим законодавством встановлюється єдиний штрафний інфамійовуючий (такий, що додатково передбачає ще й infamia - безчестя) позов actio furti проти злодіїв, пособників та приховувачів краденого, спрямований на стягнення подвійної вартості речі у випадках furtum пес manifestum та четверної у випадках furtum manifestum. Подавати цей позов мав право не лише власник украденої речі, але й будь-яка особа, чиї права порушено крадіжкою (наприклад, кредитор обікраденого).
   Відповідальність за damnum iniuria datum (підпал, убивство тварини чи раба) була менш суворою — компенсація потерпілому за найвищою ціною на аналогічну річ, або, у разі впертої відмови від здійснення такої компенсації,— стягнення силою подвійної суми у неоскаржу-ваному порядку. В 286 р. до н. е. трибун Аквілій провів плебісцит про покарання грошовим штрафом того, хто навмисне вбив чужого раба або тварину, спалив або зламав чужу річ (Aquilia lex). Складався цей закон з трьох пунктів: перший передбачав відповідальність за вбивство раба чи тварини; другий регулював підстави звільнення від відповідальності за даним законом, третій визначав відповідальність за поранення чужого раба чи тварини або пошкодження чужої речі. Сума належного заміщення збитку подвоювалася, якщо винний заперечував свою відповідальність. Позов надавався лише власнику загиблої чи пошкодженої речі, але не третім особам. Цей закон виявився підставою для багатої казуїстики. Його дія згодом була розширена, а право надання позову отримали й інші особи, заінтересовані в цілісності пошкодженого чи знищеного майна (наприклад, кредитори власника такого майна).
   Rapina, грабунок, первісно не виділявся з furtum і грабіжник мав відповідати як за fur manifestus або fur пес manifestus — залежно

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>