навмисне присвоєння знайденого. Потерпілий застосовував проти кривдника спрощений позов actio furtiva, за яким було достатньо довести факт крадіжки (віндикаційний позов був в усіх відношеннях складнішим, оскільки вимагалося доводити своє право власності на річ).
   Відповідальність за крадіжку за Законами XII Таблиць передбачала смерть для нічного злодія і продаж у рабство злодія, упійманого вдень (за Тібр у разі, якщо ніхто з не співгромадян викупить його протягом 60 днів).
   У преторський період відповідальність actio furtiva передбачала кількакратну (залежно від обставин) компенсацію господарю вартості вкраденого - для кожного з злодіїв (якщо їх було кілька) та додатково infamia -для винних у цьому делікті.
  
   Крадіжка могла бути очевидною (furtum mani-festum), коли злодія упіймано на місці зло чину; або неявною (furtum пес manifestum), коли він упійманий не був; коли у звинува ченого знаходили вкрадену річ та коли хто-нєбудь приховував крадене. За перший вид крадіжки в класичний період передба чалося заміщення у чотирикратному розмірі, за другий - у двократному, за решту два - у трикратному. Той, хто бажав шукати свою річ у підозрюваного, повинен був з'явитися до нього зі свідками, голим (в одній набед-реній пов 'язці) і тримати в руках чашу - щоб руки його були зайняті і він не міг підкинути звинуваченому якийсь предмет. Претор надавав спеціальний позов actio furti prohibit! проти того, хто опирався такому обшуку. Поняття крадіжки поширювалося і на користування річчю, відданою на зберігання, та на підбурювання вкрасти. Але, відповідно до загальної тенденції, брався до уваги намір - злодієм вважався тільки той, хто мав намір украсти. Так, у разі присвоєння знахідки, якщо винному вдавалося довести свою переконаність у тому, що річ була просто викинута (і обставини свідчили на користь цієї версії), відповідальність

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>