щодо нього діє зобов'язання ex delicto з вищим ступенем відповідальності), а проти його спадкоємців.
   Можна було, принаймні теоретично, вимагати і повернення незаконного збагачення від делікту (хабародавець від хабарника) чи угоди, не дозволеної законом і мораллю (клієнт - свою плату від повії).
   Зобов'язання з деліктів (ex delicto) мали суттєві відмінності від зобов'язань договірних, вони:
   а) виникали з неправомірних дій;
   б) не переходили у спадок;
   в) при кількох учасниках відповідальність була не до-льовою, а повною для кожного (якщо коня крали три злодії, то кожний з них виплачував повну суму компенсації й штрафу);
   г) не збігалася дієздатність (неповнолітній ніс відповідальність за образу, шкоду тощо).
   Коло деліктів окреслював закон, розширене тлумачення не допускалося. Тобто для виникнення зобов'язань ex delicto вимагалися:
   • наявність відповідного закону, який би забороняв певні дії;
   • порушення цього закону з умислу (dolus) або необережності (culpa);
   • заподіяння потерпілому фактичної шкоди.
   Потерпілий від делікту мав право на позов про відшкодування збитків - actio rei persecutoriae, на позов про сплату штрафу - actiones poenales або на обидва позови разом.
  
   Майнові покарання мали важливе значення в системі римського як цивільного, так і кримінального права, Светоній пише: «Оскільки багаті люди тому йшли легше на беззаконня, що усе їх майно у вигнанні залишалося при них, він (Гай Юлій Цезар. - Авт.) почав карати за вбивство громадян позбавленням усього майна, а за інші злочини - половини.
  
   Делікти у сфері цивільного права римською юриспруденцією зводилися до двох груп:
   1. Порушення майнових прав;
   2. Образа.
   Порушення майнових, прав включало у себе furtum (крадіжку) та damnum iniuria datum (зумисне завдання майнового збитку). Під furtum розумілося не лише злодійство, але й шахрайство, розтрата,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>