да про дарування. В класичному праві дарча обіцянка мала силу, лише якщо була проведена у формі стипуляції, неформальна обіцянка правових наслідків не породжувала. Закон Цин-ція 204 р. до н. е. встановлював обмеження на розмір дарунку, встановленого не члену родини дарувателя.
   Імператори почали вимагати здійснення т. зв. судової інсинуації подарунку, тобто вимагалося заносити дарчі акти в реєстр судових органів.
   Юстиніан обмежив застосування insinuatio дарунками на суму понад 500 золотих, подарунки на менші суми дістали силу, незалежно від будь-яких формальностей (С. 8. 53.36. 3). Оскільки дарувальник не має жодної вигоди з подарунку, його відповідальність (наприклад, за евікцію чи недоліки дарованої речі) можливі лише у випадку dolus і culpa lata. Якщо ж річ була подарована з наміром завдати збитки обдарованому (хвора тварина, психічно хворий раб тощо), останній має право actio doli проти такого «благодійника» (D. 39.5. 18.3). У деяких випадках допускається відміна дарування. За Юстиніановим законодавством підставою для відміни подарунку може вважатися невдячність обдарованого. Під «невдячністю» розуміються цілком конкретні дії: завдання грубої образи (iniuriae atroces); створення небезпеки для життя дарувателя; завдання йому значної матеріальної шкоди (І. 10). В разі, якщо бездітний патрон здійснив вагомий подарунок вільновідпущенику (нерухомість тощо), він має право в майбутньому вимагати повернення цього подарунку в разі народження спадкоємця.
  
   5. Зобов'язання з ніби-договорів, з деліктів та з ніби-деліктів
  
   Зобов 'язання з ніби-договорів (quasi ex contractu) виникали за відсутністю між сторонами формального договору, але у ситуаціях, коли відносини між ними за своєю суттю і змістом були адекватними тим, що виникають при договірних відносинах. Наприклад, у випадку, якщо одна зі сторін із власної ініціативи

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>