ався через певний час після основного договору, то визнавалися тільки такі домовленості, які поліпшували становище боржника, робили його більш пільговим (скорочення відсотків по позиці, відтермінування сплати боргу тощо). І, навпаки, угоди про наближення терміну виконання, про збільшення розміру відсотків тощо, укладені ex intervallo, не мали юридичної сили (D. 18. 1.72рг).
   Преторські угоди (pacta praetoria) охоплювали собою constitutum debiti, receptum, pactum iurisiurandi. Consti-tutum debiti називається неформальна угода, за якою одна особа зобов'язується сплатити іншій уже існуючий борг (тим самим підтверджуючи його). Первісне цим способом сторони досягали відтермінування сплати боргу неплатоспроможним на даний час боржником. У разі, якби борг не був погашений протягом і цього пільгового часу, боржник погоджувався на те, що кредитор додатково має право стягнути з нього sponsio dimadiae partis - половину суми основного боргу у вигляді штрафної санкції (Гай. 4. 171).
   Поступово цей пакт почав застосовуватися не лише до грошових, але й усіх інших речових зобов'язань, що й було закріплено в праві Юстиніана (С.4. 18.2). Укладаючи constitutum, можна було також змінити предмет боргу (земельна ділянка замість позиченої суми), або місце виконання зобов'язання (D. 13. 5. 5), або інші пункти договору.
   Під іменем receptum біли об'єднані три категорії пактів: receptum arbitri - домовленість про виконання ролі третейського судді; receptum nautarum, cauponum, stabulariorum - домовленість з власником корабля, гос-тиниці чи заїжджого двору про забезпечення зберігання речей подорожніх; receptum argentariorum - домовленість з банкіром про оплату за рахунок клієнта якої-небудь цінності. Що стосується першого з них, то в Дигестах (4.8.3.1) зазначено таке: претор нікого не може примусити виконати обов'язок арбітра, але якщо особа

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>