в епоху принципату це були сентатусконсульти, а в період абсолютної монархії - імператорські конституції; в) едикти магістратів, тобто вищих посадових осіб; г) діяльність юристів.
   Джерелами до пізнання римського права є конкретні юридичні пам'ятки (закони, кодифікації), праці юристів, а також істориків: Тіта Лівія, Таціта, Светонія та інших, ораторів: Цицерона та інших, письменників і драматургів: Петронія, Плавта, поетів: Вергілія, Овідія, Горація, в чиїх творах знаходять своє відображення правові реалії тогочасної історичної доби.
   Інституції Гая (1.2) дають такий перелік окремих джерел права: закони (plebiscita), сенатусконсульти, конституції імператорів, едикти магістратів, відповіді юристів (responsa prudentium). Цей перелік має бути доповнений ще одним джерелом - звичаєвим правом.
  
   2. Звичаєве право і закон
   Уже римські юристи проводили відмінності між правом писаним (ius scriptum) і правом неписаним (ius non scriptum). Неписане право - це норми, які складаються в самій практиці. Вони можуть отримати визнання і захист з боку держави, і тоді ці норми стають юридичними звичаями, держава навіть може надавати їм форму закону. Але держава може також поставитися до цих норм нейтрально чи навіть різко виступити проти них.
  
   Найлегше це проілюструвати на такому прикладі: в Київській Русі дохристиянського часу найбільшого поширення набули моногамні шлюби, але знатні люди дружинники, купці могли мати по кілька жінок (князь Володимир, наприклад, мав 5 законних дружин і понад сто наложниць); нецнотливість нареченої могла служити підставою розірвання тількино укладеного шлюбу. Держава - після прийняття християнства санкціонувала моногамію (тим самим один звичай став юридичною нормою, законом), заборонила полігамію (інший звичай, отже, став законом переслідуватися) і байдуже поставилася до проблеми цнотливості молодої

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>