я, повернути річ після завершення строку цілісною і неушкодженою. Мав право передати річ у користування третій особі, якщо тільки про це не було спеціального застереження в договорі; вимагати від наймодавця повернення своїх затрат, викликаних господарською необхідністю (зрозуміло, якщо у винайм здавалися тварини чи раби, витрати на харчування покладалися на наймача). Наймач відповідав за усяку вину, включаючи і culpa levis, що призвела до втрати чи погіршення речі, але не за casus чи vis maior.
   Договір найму припинявся (крім закінчення визначеного терміну): а) за взаємною згодою сторін; б) за заявою однієї зі сторін, якщо строк найму не був визначений у договорі; в) якщо надана річ виявлялася непридатною до користування; г) у випадку неналежного поводження з річчю з боку наймача. Наймодавець чи наймач не могли в односторонньому порядку припиняти без вагомих підстав дію договору, оскільки це могло завдати збитків контрагенту.
   Договір особистого наймання (locatio-conductio operis) зводився до того, що підрядчик віддавав у розпорядження наймача свою робочу силу. Договір значного поширення не набув - римляни вважали, що людина, яка працює за плату, хоч і є юридичне рівноправною, повністю вважатися вільною не може. Римський трагік Паку-вій (бл. 220-130 до н. е.) в «Дулоресті» навіть писав, що «жалування робить людину рабом». Договір особистого наймання - двосторонній, заміна виконавця не допускалася. За простій, викликаний хворобою найманого, наймач платити не зобов'язаний. Укладався договір особистого наймання на точно визначений строк або до заяви однієї зі сторін.
  
   Римське цивільне право запровадило термін tacito locatio — мовчазний найм, тобто автоматичне продовження договору наймання на невизначений термін за умови відсутності заперечень як наймодавця, так і наймача.
  
   Договір підряду (locatio-conductio operis)

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>