птом Діоклетіана, якщо договір купівлі-продажу був оформлений за менш ніж півціни від ринкової, продавець міг згодом вимагати сплати повної суми або відмовитися від договору.
   Виробило римське право і поняття pretium affectionis — тобто т. зв. любительської ціни, яку колекціонер міг сплатити за предмет свого інтересу. Відмінність її від «ціни справжньої» не могла служити підставою для подальшого оскарження договору купівлі-продажу повнолітнім набувачем або його спадкоємцями.
   Продавець обов'язково повинен був бути власником (не злодієм, не неправо- чи недієздатним тощо), оскільки лише власник міг передати право власності на річ. Продавець ніс відповідальність за евікцію, тобто гарантував, що ніхто не відсудить придбану річ у покупця. У разі, якщо покупець був змушений повертати річ її справжньому власнику, продавець такої чужої речі відшкодовував усі збитки, що їх зазнав покупець, і додатково ніс відповідальність за незаконно продану річ. На покупця лягав обов'язок у разі судового спору з можливим власником речі представити суду її продавця. Цим заходом намагалися запобігти скупці краденого за півціни у сумнівних випадкових продавців. Продавець не ніс відповідальності за евікцію, якщо: а) про це була окрема угода з покупцем (Луцій знайшов сумнівну - викинуту чи загублену - річ і продав її Муцію, чесно попередивши, що статус речі й її можливий власник невідомі); б) якщо річ продавалася, щоб внести гроші у гру чи заплатити програш, і покупцеві про це було відомо.
   Покупець мав право з часом відмовитися від договору або від сплати повної суми, якщо річ не відповідала характеристикам, наданим їй продавцем. Продавець звільнявся від відповідальності, якщо міг довести, що дефекти речі були відомі покупцеві або могли бути легко виявлені при зовнішньому огляді. В обов'язки продавця входила передача речі в обумовлений строк

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>